Тематический форум ВМЕСТЕ

Объявление

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Тематический форум ВМЕСТЕ » foreign fludilka » Українська


Українська

Сообщений 341 страница 360 из 396

341

Літо шепоче вперто: "Не біжи -
Що мало статись - те усе вже сталось."
А ти скажи. Хоч щось мені скажи:
Несказаного стільки назбиралось.
За стільки літ - то цвітом, то листком
Слова складались, наче до гербарію.
Життя то застигало, то текло,
Схоже на кров святого Януарія.
Хтось в неї вірив, зцілення просив
А хтось і кров розклав би до молекул.
Як добре, що скептичні голоси
Крізь тебе не відлунювали пеклом.
Я могла вірити у літо і в дива,
І в що завгодно, що тебе дотичне.
Не чути недомовлені слова,
Не бачити в мовчанні меж критичних.
Я могла вірити, як вірить неофіт
Не потребуючи уточнення догмату.
В твоїх очах таким ясним був світ -
Якраз, щоб сумніви і страхи відкидати.
Я все могла. Ох, скільки ж я могла!
Кричати серцем і мовчати словом...
Згорає літо. Падає зола
Зірками з неба. То від недомовок.
Ти хоч тепер, хоч щось мені скажи -
Так мало літа під гарячим небом.
Що мало статись - сталось. Не біжи.
У мене теж ще є слова.
Для тебе.

Любов Бурак

+4

342

Ліна Костенко
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю

+2

343

http://drohobych-rda.gov.ua/uploads/posts/2016-06/1466769868_15.jpg

+4

344

Ще Ліна Костенко - про національну вдачу

Люблю легенди нашої родини,
писати можна тисячу поем.
Коли були ще баба молодими,
вони були веселі, як Хуррем.

Вони в житті не сердилися й разу.
І діти гарні, й любий чоловік.
Але як що вважали за образу,—
тоді мовчали страшно і навік.

Що б не було там, будень чи неділя,
не вдаючись ні в який монолог,
вони ішли в мовчання, як в підпілля,
вони буквально замикались в льох.

Вони не те щоб просто так мовчали,—
вони себе з живущих виключали,
вони робились білі, як стіна.
Вони все розуміли, вибачали,
але мовчали, тяжко так мовчали,
неначе в них вселився сатана.

Усіх трясло з того переполоху
щезали всі, хто вельми їм допік.
— Та мамочко, та вийдіть з льоху! —
в душник благали діти й чоловік.

Вони мовчали, як у бастіоні,
Вони благань не мали на меті,
непереможно безборонні
в своїй великій німоті.

Коли ж вони відходили потроху
і вже од серця зовсім одлягло,
вони капусту вносили із льоху,
і більш про це вже мови не було.

+3

345

Що тут сказати? Пам*ятати

Отредактировано GrandV (13.07.17 22:29:42)

+2

346


Іван Франко вірш повністю
Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні —
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці — минаєш,
Вклонюся — навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити —
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в'яне, засиха, —
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

+2

347

Як приємно тут знайти сторінку українською мовою. Вітаю Вас усіх!
http://s7.uploads.ru/t/Hj73y.png

+3

348

:flag:

Отредактировано Nastasia (23.07.17 15:10:22)

+1

349

Між нами дві, а може три години ночі

Між нами дві, а може три години ночі.
Чомусь не спиться,
І тобі, напевно, теж
Адже думки мої так приязно й охоче
До себе кличеш ти.

І з дозволу береш
Мій спокій.
Я не звикла до такого,
Бо зазвичай вирішую все я.
А тут…
Це правда.
Я тепер не маю змоги
Забути твоє рідне вже ім’я.

І бачишся ти скрізь,
Я відчуваю…
І часто мрію зі словами «а якби».
Тепер мій світ одне обличчя має.
І все уце із дозволу зробила ти.

Ти підійшла
І подивилась дуже пильно.
Й відмовитися сили не знайшла.
Між нами дві, а може три години ночі
У неймовірній кількості тепла.
Без роздумів про завтра і про потім.
Без визначених кимось стандартних меж.

Це правда.
Моє щастя на свободі,
Яку собою
Ти мені даєш.

+3

350

Я не можу тебе не чекати.

Я не можу тебе не чекати.
І мені ти хоч вір, хоч не вір.
Та реальність моя безпорадна.
Як мисливцями загнаний звір.

Що тобою щокраплі радіє.
І без тебе клітинно вмира.
Я з тобою в душі молодію,
А без тебе як вічність стара.

Я пригадую спогади.
Тішусь.
І кидаюсь під потяги мрій.
А тоді плачу строфами віршів
По поверхні безмежно прямій.

І чекаю.
Ходжу і чекаю,
Щоб почути як шепче замок,
Що пройшла ти.
Крізь темінь безкраю.
Визволяти мене від думок…

Отредактировано Nat ежик (23.07.17 02:01:11)

+1

351

про таких кажуть: голі

ти зняв футболку
я стягла сукню
ти розщепив пасок
я розстібнула станик
ти опустив штани і віджбурнув шкарпетки
я вивільнилася з білизни — чорної —
тому краще її називати чорнизною
і от ми лежимо в ліжку
двома смужками
як два білі хліби
обличчям один до одного

ти торкаєшся рукою моєї щоки
опускаєш її нижче, на шию
проводиш пальцями по ключицях:
- як гарно тут усе зроблено! – вимовляєш
аж раптом
з-за твого плеча визирає твоя мама і каже:
- Андрюша, ти помив руки?
ти обертаєшся до неї, показуєш руки
вона пропонує компот і йде на кухню
ти повертаєшся до мене
кладеш руку туди, де зупинився
з ключиці вона зісковзує на груди
ніжно, як морський пісок
і тут
я чую потилицею подих мого тата:
- мала, думай головою, -
шепоче він голосно
я відвертаюся від тебе до нього
і бачу це неголене обличчя зовсім поряд
і відказую йому
що я завжди думаю головою!
повертаюся до тебе
і вже моя рука ковзає по твоїх грудях
і рідке волосся пригинається під нею
і тут
за твоєю спиною рипнуло ліжко:
- Андрюша, випий компотику
ти відвертаєшся від мене
дзвінко її цілуєш і кажеш:
- мамо, я хочу побути сам!
а вона відповідає обурено:
- щось не схоже, що ти сам!
та знову кудись іде
і от
ти зі мною
і твоя рука вже на моєму животі
поступово пробирається нижче
що вже стає так близько і ніжно
що вже так
і тут
я чую кректання моєї бабусі
вона голосно каже мені в спину:
- я так і знала, що ти вже не цнотлива —
он як твій погляд змінився!
і я
забираю зі свого живота твою руку
в півоберти до бабусі
твоєю ж рукою
поправляю їй фіолетову хустку
і кажу голосно:
- я ще незаймана, ба
і довіку буду незаймана!
повертаюся до тебе
а тут через твоє плече
визирає бабуся в жовтій хустці
цього разу твоя:
- яке жіноче ім’я закінчується на приголосний,
ніби воно чоловіче? – питає мене
відповідь це — я, але я мовчу
та забираю твої руки з моїх стегон
сніг паде між нами
і наче два солдатики
ми лежимо так до ранку

а вранці приходить прибиральниця
відкидає кучугури між нами
і я довго-довго дивлюсь у твої зелені очі
а ти довго-довго на мої коричневі соски
а потім кажу:
- давай роздягнемось.
і я знімаю із себе по черзі:
тата
бабусю
маму
сестру
а ти знімаєш із себе по черзі:
маму
брата
друга дитинства
тренера з пік-апу
і ми залишаємося зовсім-зовсім без нічого
про таких кажуть: голі

(с)  Любов Якимчук

+6

352

А я можу лише своïм "вiршем-пiснею" похвалитися. Хоча нехай я i родом з Украïни i бiльшу частину життя пробула там, але з цією мовою місцями проблеми...  :blush:  :D

0

353

Сонечко моє, перед моїми очима завжди ти. Подумки і всим сердцем я перебуваю скрізь з тобою. Твій сміх та голос, як красива музика, і кожна пісня досі зберігатися у моєї пам’яті. Твої очі настільки красиві і виразні, що мені хочеться дивитися в них вічно. У ці миті я можу забути про все.
Це наче дивитися вздовж моря і відчувати легку насолоду. Кожна твоя посмішка, дає мені наснагу жити далі й силу та енергію на весь день. Коли я тебе не бачу, відчуваю себе загубленою. Я дуже щаслива, що така чудова жінка з’явилася в моєму житті. Спасибі, за те що ти в мене є кохана.

Отредактировано Nat ежик (30.07.17 11:07:00)

+1

354

У цих віршах/пісні стільки т[b]епла[/b], ніжності і поваги до Коханої!!!

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядем укупочці тут під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.

Небо незміряне всипане зорями,
Що то за Божа краса!
Перлами ясними попід тополями
Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.

+3

355

Українська  вона така) в нею закохоються)

+2

356

+3

357

Жінки

Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,
з якою ти зараз живеш. Що там зараз між вами?
- Між нами зараз повітря. Я з нею просто живу,
так як діти живуть зі своїми страхами.

Це ось те, що між нами - її химерний маршрут,
яблука і вино, усе це її протестанство,
одяг, який вона носить у торбі, мов парашут,
і колір її волосся,
...................який вона змінює,
................................як змінюють громадянство.

Вона постійно зникає, у неї свої ключі.
Вертається й засинає в тиші густій і свинцевій.
І я нажахано слухаю, як іноді уночі
серце її спиняється, наче трамвай на кінцевій.

Вона зупиняє час, що вперто кудись іде,
подзенькуючи при ході порцеляновим передзвоном.
Тоді вона підстригає своє волосся руде,
як підстригають траву, доглядаючи за газоном.

Вона це якось поєднує, мовби згортає сувій,
і тоді я теж помічаю, бачу так ясно й близько
і це життя, що тече, мов туш у неї з-під вій,
і смерть, яка відступає, наче розбите військо.

Виймає мені з долоні гострі скалки жалю,
торкається мого тіла, ніби важкого ужинку.
Ось саме тому я її і люблю,
як тільки жінка може любити жінку.

Сергій Жадан

+5

358

Чешир|0011/7a/32/4022-1490893999.jpg написал(а):

Жінки
- Розкажи мені про свою подружку, про цю, нову,

Вже є)
Ну нехай буде ще))

+3

359

Мар'яна Савка

на цій половині дощу починається день.
на тій половині дощу завертає на вечір.
я десь на межі. ще ніяк не второпаю де.
та змокла до нитки. і як я сушитиму речі?
і як я сушитиму голову всім цим дощем -
тобою, собою, чужими, своїми думками?
бо світ зупинився за крок і вагається ще,
коли зупинити цей дощ, що іде поміж нами.

***

А ви така - з кориці і тим'яну.
А я - з мускату. Вечір нам загус.
Стара карафка, миска поливяна,
Ожинове варення, теплий мус.

... До осені два тижні. То нічого.
Розмова про буденне. Вечір п'є
Солодку мить із блюдця голубого,
Горнятко перекинувши моє.

***

недолюбов чи формула поразки
а так буває збій календарів
і замість сонця пасмуги снігів
і вимерзла ворожість замість ласки

перегорни прокреслений листок
знайди у кризі відігріту лунку
коли стоїш за крок до порятунку
зроби ще крок

+5

360

А кохання — це інше. Кохання вдаряє в душу.

***

Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузі безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.

***

І хто ми є?
Усі усім мільйони.
А хтось комусь
однісінький один.

Ліна Костенко.

+2


Вы здесь » Тематический форум ВМЕСТЕ » foreign fludilka » Українська