Тематический форум ВМЕСТЕ

Объявление

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Тематический форум ВМЕСТЕ » foreign fludilka » Українська


Українська

Сообщений 321 страница 340 из 353

321

Убий мене ніжно

Убий мене ніжно на сьомому небі спокуси.
У римах співучих я знов повернусь до життя.
Хай з дерева ночі ця пристрасть всі зорі обтрусить,
Та вранці росою воскреснуть вони на житах.

Твори мене палко, як образ гріха і святині.
Вдихай, як ефіри закоханих в сонце троянд.
Впізнай мене в барвах, почуй у піснях солов’їних.
В долинах безсоння поринь у магічний обряд.

Ти – небо і прірва. Ти – кара моя і спасіння.
Ти – подих весняний і літньої ночі жага.
І падають в серце дощі золотого насіння.
Тобою напившись, себе погублю, та нехай…

І виросте слово, п’янкою любов’ю полите.
І скоситься смутком, печаллю у віршах згорить.
Та знов запалає і в райдузі мрій буде жити
Та мука прекрасна, що вічність спиняє на мить.
Лілія Ніколаєнко

+4

322

Ліна Костенко

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

+4

323

Візьми мою руку, й зігрій в своїх теплих долонях,
Я цього чекала, я довго, так довго я йшла.
Шукала, так довго тебе я шукала,
Лиш тут, на краю цього дивного світу знайшла.
Тримай, тримай мою руку так міцно,
Я більше ніколи не хочу її відпускати.
Я бачила небо, і падали зорі щоночі,
Та справа не в цьому....  ми зможемо в ньому літати.
Я падала в низ, і готова була вже розбитись,
І вітер не зміг зупинити мене на шляху.
І треба ж було мені в очі твої подивитись,
І час зупинився, забувши про свою мету.
Я бачали ніч, як із ранком вона зустрічалась,
Їм дана лиш мить, і немає болючіших втрат.
А потім ішовши, вона сльози свої залишала,
На росах прозорих, їй не було дороги назад.
Я знаю цей світ, він не зміниться більше ніколи,
А може й не треба, лиш руку не відпускай.
Ми маємо небо, для двох це безмежно багато,
Можливо це буде для нас наш малесенький рай.

Надія Кишеня.

+2

324

Мені здається, що моя душа
Комусь потрібна неодмінно в цьому світі.
Для когось небайдуже все моє життя
І комусь хочеться заради мене жити!

Комусь подобається блиск моїх очей,
Сяйво волосся восени на сонці.
Хтось хоче в кожну з зоряних ночей
Зігріти мене на своїй долонці.

Я відчуваю - посмішка моя
Комусь дбайливо зігріває душу.
Й того, кому так посміхаюсь я
Оберігати від негоди мушу.

А так приємно жити й дарувати
Комусь цікаві спогади життя.
І так приємно дихати і знати,
Що так безцінно те, що роблю я!

+2

325

Є у мене єдина муза
Це чарівна дівчина руса
І коли я про неї згадаю
Моє серденько завмирає

Я для неї зверну всі гори
І здолаю хвилями море
І коли сил не вистачає
Її очі я пригадаю

Її очі не мають кінця
Вони містять богато сонця
Вони шкодять вони лікують
Вони щастя мені дарують

Я для неї зверну всі гори
І здолаю хвилями море
І коли сил не вистачає
Її посмішку пригадаю

Її посмішка як квіточка
Що розквітає посеред ночі
І освітлює все навколо
І врятує обов’язково

Я для неї зверну всі гори
І здолаю хвилями море
І коли сил не вистачає
Її очі я пригадаю

Є у мене єдина муза
Це чарівна дівчина руса
І коли я про неї згадаю
Моє серденько оживає

Arsel Baden Муза

+1

326

У ній щось є…
Напевне, то душа
Трохи збентежена від правди і реалій
Вона кудись,
Як завжди поспіша,
Іде у переходи і у далі.
У ній щось є…
В її ясних очах
Поети б написали слово “щирість”.
В ній паросток надії не зачах,
Не дивлячись на будні трохи сірі.
У ній щось є…
Незрима таїна.
Що в пам’ять урізається гранітом.
Як присмак від солодкого вина,
Коли набридла гіркість цього світу.
І це її відразу видає.
З-поміж облич і поглядів квапливих.
Спинивши погляд, розумієш: в ній щось є…
Таке по-справжньому просте і особливе

+2

327

Моя любове! Я перед тобою...

Моя  любове!  Я  перед  тобою.
Бери  мене  в  свої  блаженні  сни.
Лиш  не  зроби  слухняною  рабою,
не  ошукай  і  крил  не  обітни!
Не  допусти,  щоб  світ  зійшовся  клином,
і  не  приспи,  для  чого  я  живу.
Даруй  мені  над  шляхом  тополиним
важкого  сонця  древню  булаву.
Не  дай  мені  заплутатись  в  дрібницях,
не  розміняй  на  спотички  доріг,
бо  кості  перевернуться  в  гробницях
гірких  і  гордих  прадідів  моїх.
І  в  них  було  кохання,  як  у  мене,
і  від  любові  тьмарився  їм  світ.
І  їх  жінки  хапали  за  стремена,
та  що  поробиш, - тільки  до  воріт.
А  там, а  там...  Жорстокий  клекіт  бою
і  дзвін  мечів до третьої  весни...
Моя  любове! Я  перед  тобою.
Бери  мене в свої  блаженні  сни.

Л. Костенко

+3

328

гіпоксія

це так дивно – між нами ніякої близькості
тільки ці кілометри і різні умовні бар’єри
ув обіймах твоїх я гойдався би наче в колисці
але замкнуто брами, зачинено парки і сквери
і ніщо не римується – двері не входять в одвірки
і маршрути в квитках, і сеанси підкреслено різні
навіть кров і любов ми розлили по різних пробірках
навіть слово і зойк все ніяк не вкладаються в пісню
це так дивно усе
бо щоденно
щонічно
ніколи
не виходжу із тебе, як не виходять з запою
і хапаю мов риба повітря –
налякано
кволо:
дай дихнути тобою
дай ще раз дихнути тобою


film production

відомий тільки останній кадр
все решта по ходу пишеться
життя ніби спойлер про динозаврів –
не вижив ніхто і кришка
не вижив ніхто, а далі – титри
дати народження-смерті
стертих імен паперові тигри
трави могильні вперті
відомий майже увесь хепіенд
та поки що б’ємось відважно
і кожна сторінка – як інший тренд
і кожна склейка монтажна
й ніхто з нас не знає коли і як
нас разом змонтують знову
я все ще долаю сюжетний шлях
ти все ще підозрюєш змову..
у тебе ще купа дрібних епізодів
а тут насувається саспенс
то бомби знаходять, то зомбі бродять
не схожі на гомосапієнс
і все це насправді, все не на жарт
та що б не мутив там лукавий
відомий тільки останній кадр
а решта – це наша справа

cerebrum

я люблю її мозок, як потаємну кімнату,
де зашторено вікна і зламано ключ у замку
треба бути тут тихо, а в разі чого – втікати
чи зникати між привидів, що причаїлись в кутку
тут у скринях – поламані іграшки, скельця яскраві..
мідний перстень, сережка, десяток чи два листів..
кілька фантиків вибляклих, зошит із плямами кави..
тут відлуння далекі звучать, наче сміх або спів..
тут багато скарбів, про які і вона не знає..
тут багато скорбот, про які навіть я не чув..
я люблю цю кімнату й вона мене любить навзаєм
я нейрон, я гормон, я невільник і я не втечу
я мовчу – я ніхто, я мов тінь на прокурених шторах,
що її відкидає знадвору здичавілий плющ
я кричу, я шепочу, я безперестанно говорю
і в дверях обертається зламаний нею ключ

(с)  Юрій Іздрик

Отредактировано Gray (29.05.17 14:28:29)

+7

329

Простите, что спрашиваю не на украинском. Просто стало интересно, но языком настолько хорошо не владею)
Gray, спасибо) Особенно понравилась "Гипоксия", и название хорошее) А почему два других названия на английском? В этом есть какой-то особый смысл?

0

330

Dirty pink

аніякого прихованого сенсу (скрытого смысла).
Просто так було у самого автора.
А вірш дійсно гарний. Дякую, що знайшли час прочитати, та ще й іншою мовою.

Добре, що Satine свого часу створила цей розділ)

0

331

Як вже пішли назви іноземною, не можу не опублікувати свій найулюбленіший вірш  моєї улюбленої поетеси - Лесі Українки

Contra spem spero! — Першодрук

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб’ється серденько,
Може, лютую смерть подола.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

+7

332

Рука в руку, серця в унісон,
Долі дві, що сплелися в одну,
І це зовсім, це зовсім не сон!
Серця стук, зачіпивший струну.
І немає щасливіших в світі,
І ще стільки не сказаних слів...
Він не може без неї ні миті,
Він без неї тепер б не зумів.
Серця два, що поєднані небом,
Їх коханню немає кінця,
Їм нікого вже більше не треба,
В неї він, а у нього вона.
Кохання їхнє-вірність лебедина!
Вона без нього вже не проживе,
Вона в його руках немов дитина,
Бо він для неї більше ніж усе...
Їх доля вже навіки поєднала,
Як двох лебідок, в парі-до кінця!
Бо так заверено в законі лебединім,
Якщо вмирає він, за ним вона...
Вони купаються у ніжності безмежній,
Вони одне для одного-життя!
Вони-це не закінчена поезія,
Вони навік поєднані серця!

Надія Кишеня.

+2

333

+2

334

http://sf.uploads.ru/t/802Vo.jpg

+6

335

https://art-shop.com.ua/wp-content/uploads/2017/04/vitannya-svyato-trijtsi-zeleni-svyata.jpg

+5

336

В коханні як і у житті ))

+2

337

Не зовсім все українською, але можливо модератори дозволять))

+3

338

Вітаю українців з безвізом!!!
http://zolochiv.net/wp-content/uploads/2017/04/evrosouz.jpg

+3

339

Без його пісень неможливо уявити наше життя)
ВАКАРЧУК)

+4

340

Без його пісень теж сумно тепер

+1


Вы здесь » Тематический форум ВМЕСТЕ » foreign fludilka » Українська